Джерело: http://osvita.ua/school/47750/
Уроки математики змінилися з того часу, коли Том Дін ходив у школу. Розповідаючи про свій улюблений предмет, Дін пригадує: «Велика купа підручників, учитель пояснює вам тему на прикладі, даючи трохи контексту, а потім каже вам, яку сторінку відкрити у книзі».
Тому він був здивований, увійшовши у клас як тренер-учитель математики й побачивши підручники на полиці, у той час як учні намагалися знайти відповідь на запитання «Якщо ви розмовляєте іншою мовою, чи означає це, що ви рахуєте по-іншому?». На іншому уроці студенти сперечались, яким способом краще уявити число – як дріб, як десятковий дріб чи як відсоток.
Дін, який покинув кар'єру в рекламній індустрії для того, щоби працювати вчителем у мережі державних шкіл «Ковчег» у Великій Британії, каже, що такі питання є для студентів способом вийти за рамки механічного заучування. «Коли щось занадто зазубрити, то є шанс, що більш широкі поняття загубляться».
Освіта перебуває під тиском – вона повинна відповідати мінливому світу. У той час як повторювані завдання виконуються за допомогою технологій та аутсорсингу, здатність вирішувати нові проблеми стає все більш життєво важливою.
Походження слова «комп'ютер» – той, хто обчислює. Першими комп'ютерами були не машини, а групи людей, кожний з яких працював над частиною складних підрахунків.
Оскільки комп'ютери стали більш могутніми, людям більше не треба обробляти числа. Замість цього завдання людини – визначити, яка математична модель відповідає найбільш реальній життєвій ситуації, як у найшвидший спосіб доставити різдвяні подарунки чи організація допомоги в зону лиха.
Як показує розвиток технологічних компаній, високу зарплату видають тим, хто найбільш здатний організувати «безладне» інформування зі всього світу. Завдання же школи полягає в поєднанні навчання знань і розвитку здатності використовувати ці факти в незнайомих ситуаціях. Наскільки добре вони це роблять? І чи можуть вони зробити це краще?
Відповідь на перше запитання було дано у квітні цього року, коли ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку) оприлюднила оцінку навичок вирішення проблем підлітками по всьому світу.
Близько 85000 підлітків у 44-х країнах і регіонах пройшли тести за програмою ОЕСР для оцінки міжнародних студентів. У тестах від них вимагалось розробити стратегії для вирішення незнайомих проблем. В одному з них була карта доріг, що з'єднують передмістя у вигаданому місті, і стояло завдання запропонувати місце, де три людини могли б зустрітись, але ніхто з них не повинен був знаходитись у дорозі більше 15-ти хвилин.
Вони стикалися із ситуаціями, коли інформація була неповною, наприклад, необхідно було розібратися з новим цифровим пристроєм: «У вас немає інструкції для нового кондиціонера. Ви повинні з'ясувати, як його використовувати».
Також вони повинні були розібратися із сюрпризами. В іншому тесті студентам дали завдання купити певну кількість квитків за пільговим тарифом у квитковому автоматі тільки для того, щоб виявити, що пільговий тариф був недоступний.
Школи в Європі часто піддаються критиці бізнес-лідерів як «екзаменаторів» через те, що вони випускають масу студентів, які не можуть впоратись із життєвими проблемами за межами класної кімнати. Але урок, який можна зробити з міжнародного порівняння, полягає в тому, що школи Європи набагато краще навчають творчо мислити, ніж припускає ця критика.
Студенти з основних західноєвропейських країн – Англії, Франції, Німеччини, Італії, Нідерландів і Бельгії – усі впоралися із завданнями на рівні вище середнього, як і учні з Чехії та Естонії. В іншій частині багатого світу – США, Канаді та Австралії показники були також вище середнього. Але лаври першості отримали східноазіатські країни: Сінгапур і Південна Корея були найкращими, за ними йшли студенти з Японії й китайських регіонів Макао та Гонконгу.
Цей результат кидає виклик західним школам. Критики систем східноазіатської освіти пояснюють такий успіх у математиці й науці зазубрюванням.
Але дослідження ОЕСР показує, що школи Східної Азії розвивають навички мислення, а також дають міцну основу базових предметів.
У своєму всесвітньому дослідженні ОЕСР виявила вагомий позитивний взаємозв'язок між здатністю вирішувати проблеми й досягненням успіху в математиці, читанні та науці.
У цілому, студенти, які показують високі результати в навчанні, змогли найкраще впоратися з незнайомою ситуацією.
Але з цього правила були цікаві винятки. Коли порівняли японських учнів з дітьми з інших країн з аналогічними успіхами в математиці, науці й читанні, японські підлітки показали кращу здатність самостійно вирішувати завдання.
ОЕСР припускає, що це можна пояснити тим, що Японія ставить завданням виробити навички вирішення проблем за допомогою взаємно-навчальних проектів під керівництвом самих студентів.
Хоча всі згодні з постановкою мети, думки розійшлись із приводу того, як краще вчити дітей критично мислити.
Дейзі Хрістодолу, педагог та автор «Семи міфів про освіту», стверджує, що такі навички залежать від предметної галузі – їх не можна перенести в ту сферу, де наші знання обмежені.
«Спроба навчити абстрактних стратегій, які можна застосовувати в різних сферах, – для цього не так багато підстав», – каже вона.
«Чим далі ви від вихідної сфери діяльності, тим менше шансів застосовувати ті ж підходи. У нашому житті це звучить правдоподібно. Ми всі знаємо людей, які добре аналізують проблеми історії й недостатньо критично мислять для рішення математичної задачі», – пояснює вона.
Хрістодолу переконана, що критичне мислення – це навичка, якої неможливо навчити безпосередньо, повинен бути зв'язок з контекстом. Шекспір, якого звеличували за порушення правил, був продуктом жорсткої традиційної освіти.
«У нас є хороше уявлення про те, якою була освіта Шекспіра, – каже вона. – Він вивчив напам'ять мовні звороти латинською мовою.» І риторичні прийоми, які він засвоїв, коли ще був школярем, він також з упевненістю використовував у своїх п'єсах.
«У його ранніх п'єсах це виглядало досить незграбно, але з часом він починає грати цими мовними фігурами і творчо використовує їх. Зубріння не завадило творчості, а зробило його можливим», – запевняє Хрістодолу.
Деякі вчені стверджують: якщо робити надто сильний акцент на те, щоб діти здобували знання поодинці, то їм потім усе одно доводиться активно боротись, коли вони стикаються з більш складними проблемами.
Тім Тейлор, колишній учитель початкової школи, який у даний час тренує вчителів, каже: «Якщо ви завантажуєте учнів знаннями й залишаєте мислення та критичні питання на потім, діти не розвиваються як ефективні учні».
Є деякі загальні інструменти, які підходять усім дисциплінам, стверджує Тейлор: «Що таке читання, якщо не пізнавальний інструмент? І це стосується всіх дисциплін».
Стиль викладання, якого він вчить, називається «Мантія експерта»: заохочує дітей виступати в якості експертів, які мають справу з уявним сценарієм, метою якого є активізація їх уяви й допомога в усвідомленні того, як вони можуть отримати доступ до необхідної інформації.
У класі, коли діти вчать «Велику пожежу в Лондоні», наприклад, учні будуть грати роль експертів, які допомагають музею створити виставку про пожежу. «Це спосіб зробити контент більш значущим», – пояснює Тейлор.
Щоб навчити навичкам загального характеру, треба «... уважно ставитись до цього, як учитель, – каже Тейлор. – Ви створюєте можливості, щоб це було пріоритетом всього, що ви робите. І як нам це допомагає? Як ми можемо використовувати це в іншому контексті? У цьому сенс освіти – розвинути мислення», – стверджує він.
Важко збагнути, що з переваг, якими володіють східноазіатські учні в міжнародних рейтингах, розвинулося завдяки академічній суворості в їхніх школах, а що є результатом недавніх реформ у країнах, які прагнуть дати студентам більш цілісну освіту.
ОЕСР припускає, що ті країни, де студенти показують найвищий результат у вирішенні проблем, не тільки досягли успіхів у вивченні основних предметів, а й успішно надають студентам можливість навчитись вирішувати складні, реальні життєві проблеми.
Дін, тренер-учитель математики, каже, що школа, де він працює в північній частині Лондона, намагається обійти дебати на тему, що важливіше – факти чи навички, навчаючи обох з однаковим докладанням зусиль.
«З одного боку, наші уроки математики починаються із тренувань за допомогою таблиць, – каже Дін. – Ми приділяємо багато уваги повторенню, а часте тестування означає, що учні систематично повторюють та оцінюють те, що вони знають.
З іншого боку, ми також намагаємось використовувати відкриті питання, щоби структурувати одиниці роботи, зробити їх більш приємними й такими, що легко запам'ятовуються студентами, що дозволяє уникнути дрібного заучування й дає можливість міркувати про поняття більш високого рівня під час навчання».
Немає коментарів:
Дописати коментар